Коли виє, як вовк, завірюха,
Пробирає мороз до кісток,
Не потягнеш надвір і за вуха,
Бо вітри пробирають, мов ток.
Дуже хочеться просто зігрітись,
Заспокоїти душу свою,
Ароматом щоб сповнили квіти,
Вкрили спокоєм, наче в раю.
Заварю я духмяної липи,
Нехай літо в горнятку бринить,
Вщент зруйную всі стереотипи,
Хай промінням наповнює мить.
Щоб однолітки вишні й малини,
Мов рум’янець п’янких сподівань…
Не знайдеться у світі людини,
Що байдужа до цих смакувань.
Чебрецю ще дістану з горища,
Вкину дрібку в цілющий букет,
Купажу і смаку нота вища,
Всі рецептори зве на паркет.
Заварю це різдвяне чар-зілля,
Без гадань, ворожіння і чар,
Запрошу всіх на пишне застілля,
Пити чай без тривоги і чвар.
16.12.2024
