Загубилась мета, закотилася ціль,
Так завзято я дерся до неї по схилу,
Непроглядний туман суне враз звідусіль,
І сльозить вітер очі мої без упину.
Голова моя ясна і сила в руках,
Просять вектор зусиль лиш точніше задати,
Та щось серце мовчить, не освітлює шлях,
А без цього нічого мені не здолати.
У полоні зрадливих думок над землею,
Нерішучими діями сили втрачаю,
Заручитись підтримкою можу чиєю?
Ні – один, і мій розпук підходить до краю.
Здатись кепсько, то таки сподіваюсь
Віднайти хоч найменшу примарну можливість,
Знову і знову гладкої стіни доторкаюсь,
Імітуючи віру в дива й Божу милість.
Не сюди треба йти, я так заблукав,
Хай там що, але кинуті кості на стіл вже,
Карти роздані, всі лОти круп’є розіграв,
Пізно щось бурмотіти собі мовби “міг же”.
Заспіваю, хай голос бринить мов струна,
Хай потішить міць звука і душу, і тіло,
Страхи, сором, давня дитяча вина,
Геть назовні, що груди тіснило.
Усміх в серці горить і лунає мій спів,
Всесвіт цілий, незмірний всередині грає,
Стукотить кров у скронях мов музики дріб,
Щось величніше й дужче мене поглинає.
Підбадьорити себе, знайти сенс на дні,
Не забракне мені гумору й сили духу,
Ця безвихідь можливо наснилась мені,
Усвідомивши це - знайду простір для руху...
ID:
1028682
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.12.2024 19:37:55
© дата внесення змiн: 16.12.2024 19:37:55
автор: Таня ШерепКо
Вкажіть причину вашої скарги
|
