В обіцянках твоїх я сьогодні згубитись посміла
і дозволила стерти зневажливий погляд з обличчя.
Ти торкнувся душі - наче я залишилась без тіла,
а розважність моя утекла десь у Середньовіччя.
Ти мене на слова до незвичності ніжно-шовкові
спонукаєш мовчанням, і поглядом, й дотиком думки.
Розчиняюсь в тобі перестиглістю світла любові
і приймаю, як манну небесну, смачні поцілунки.
Пишно мрії цвітуть. Я не можу повірити диву.
Все тобі віддаю, а себе залишаю без решти.
Роздивляюсь, мов сон, цю хвилину вразливо щасливу...
І розлук вже боюсь із розпачливо-болісним: «Де ж ти?»
В обіцянках твоїх я сьогодні згубитись посміла,
бо торкнувся душі, що в мені озивалась журбою.
Залишилась, здається, навічно без тіла…
Злетіла
на крилечках кохання над світом...
сама над собою…
Ілюстрація до вірша - робота ШІ
