А ви колись, зізнайтесь, помічали
Важливу роль життєвих парадоксів?
Ви просто вдумайтесь, як слухати почали,
Я ж нагадаю, може знайду спосіб.
Всі випадковості зовсім не випадкові,
І найгарніші, як відомо, без прикрас.
Від рук холодних найтепліше в апріорі,
І з найріднішими чомусь найшвидший час.
І ті хто пишуть про кохання мов би вічне,
В житті так часто не кохають, хоч падуть.
І психіатри, що лікують споконвічне,
Самі ж так часто з свого розуму ідуть.
І найцінніше все, здавалося б, без ціни.
Хтось протилежний часто надто вже як ти.
І що горить-палає - зостанеться тінню,
А що горить помалу - буде назавжди.
Все геніальне, як відомо, - просто.
І стільки всього часто сказано без слів.
І молоді бувають навіть в дев‘яносто,
А хтось і в двадцять в своїх прагненнях дотлів.
І надважливі це, зізнатися, - деталі,
І ненормальні - часто генії в нутро.
І хтось найближчий часто робиться найдалі,
А хто літає часто падає на дно.
І гарний день іде в поганий вечір,
А день важкий іде в прекрасну ніч.
І до проблем потрібно мати плечі,
Бо все відносно, та у цьому й річ.
І ось, колись, у натовпі нервовім
Тебе зустріну випадково, мов в чуття.
Та ж випадковості зовсім не випадкові,
І парадокси часто створюють життя.
Ми покохаєм бо приємно помовчати.
І що відвертіше, ніж думки у серцях?
Кінець так часто - це лише початок.
То може й ми почнемо із кінця?
31.05.2018
