Я вже давно забув, що Бог мене якось не так почув …
Колись давно вона жила́ з одного боку цього світу.
А я жив десь по інший бік.
Радів дружнім обіймам як якомусь первоцвіту.
І дружбу ту її мов обеліск беріг …
Колись давно машинні кілометри
І переплетень тисячі доріг,
Переростали у безмежність сантиметри,
Тепер ти дуже любиш просто біг …
Колись давно перевертав весь світ із голови на ноги,
І не боявся голосів перестороги,
І мабуть я б цей світ перевернув,
Та Бог мого кохання не почув …
Поклав усе, що ледь хиталося на землю,
На щастя руку залишив в руці,
Поставив поруч дві стіни, вікно і стелю.
Тоді у друга сльози бігли по щоці …
Я зрозумів, що мені тут побути треба,
Нащо мені дорогу ту чужу,
Тепер не відберу кохання в себе,
Може й дарма, та я його у собі бережу …
Ну що мені з того́, що все не так, як в сні,
Щоб маки по полях цвіли рясні.
Все розумію і давно забув,
Що Бог мене якось не так почув …