Танцює з вітром панна осінь.
Легкий початок, обережний.
Торкатись м’яко його просить —
Й розхвилювалася безмежно.
Що не крок-- жагучіють вуста,
В очах — безумна пристрасть й виклик,
Йде спектакль емоцій непростих,
Де кожен з двох тамує видих.
Шаленіє осінь з кожним «па»--
І не підвладна вже нікому.
Навіжена й начебто сліпа,
Кружляє з леготом по колу.
Бентежне танго для них двох —
Стрімке й збудливе до нестями.
Хоча й вітрисько не як бог,
Та з ним полине манівцями.
І божевільні ритми танцю,
І губ палких торкання вітру
Укрили щоки враз багрянцем,
Спалили душу переквітлу.
Себе отак згубила осінь:
Поблякли шати і рум’янець.
Краси на долу цілі стоси…
І закінчився її танець.
Чудово, ВАлічко!. Відтанцює колись та, ще ж чекаємо одного бабиного літа....
Хай під сонечком земля буде ,ще зігріта
й хризонтема в саду,ледь повеселіє...
Вона ж так ,як і ми про тепло,ще мріє..
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00