Танцює з вітром панна осінь.
Легкий початок, обережний.
Торкатись м’яко його просить —
Й розхвилювалася безмежно.
Що не крок-- жагучіють вуста,
В очах — безумна пристрасть й виклик,
Йде спектакль емоцій непростих,
Де кожен з двох тамує видих.
Шаленіє осінь з кожним «па»--
І не підвладна вже нікому.
Навіжена й начебто сліпа,
Кружляє з леготом по колу.
Бентежне танго для них двох —
Стрімке й збудливе до нестями.
Хоча й вітрисько не як бог,
Та з ним полине манівцями.
І божевільні ритми танцю,
І губ палких торкання вітру
Укрили щоки враз багрянцем,
Спалили душу переквітлу.
Себе отак згубила осінь:
Поблякли шати і рум’янець.
Краси на долу цілі стоси…
І закінчився її танець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807966
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.09.2018
автор: Valentyna_S