Вона любила під дощем гуляти,
Лиш тільки в дощ не видно було сліз,
Які так намагалася сховати,
Щоб більше в душу їй ніхто не ліз.
А плакала, бо так її боліли
Ці шрами, що на серці й на руках.
Та під дощем промокне тільки тіло,
Душа ж її залишиться суха.
І знову та попроситься на волю,
Бо дощ не змиє з неї увесь бруд,
Не змиє ані страху, ані болю...
А сльози поряд лиш дощем впадуть.
І хоч уже болото під ногами,
І сльози її висохли давно,
Сильніше почали́́ боліти шрами,
Не помагало прокляте вино.
Вона любила під дощем гуляти,
Але не знала - справа не в дощі,
Продовжувала все в собі тримати,
Лиш видавали сльози на щоці.
03.09.18
