Я б хотіла читати потроху тебе щодня,
Крок за кроком сміливо вивчати твої шляхи,
Зрозуміти нарешті, де правда, а де брехня,
Відчувати биття твого серця і всі страхи.
Ти мені покажи, де найбільше тобі болить –
Поцілую й замовлю від хворості і від ран.
Тільки ти не ховайся! Життя – невловима мить.
Я течу, наче річка, а ти – пробивний таран.
Я не хочу змагань, ти і так чемпіон давно,
У моїм пантеоні для тебе – найвищий трон.
Я не знаю, навіщо тобі золоте руно
І захоплені схлипи-зітхання чужих матрон.
Я не знаю багато чого і тому мовчу
Або граю з тобою в цілунки й смішні слова…
Півжиття віддала б, аби ти зрозумів, відчув:
Я не просто читачка – я книжка твоя нова.
