Набридло мати серце під прицілом,
Краще розбить одразу і кінець.
Говорите лиш словом, а не ділом
І зводите всі плани нанівець.
А потім ображаєтесь: бракує
Довіри вам і почуттів нема,
Не думаєте, що вона відчує
Коли в душі настане знов пітьма.
Навіщо дарувать промінчик світла?
Щоб потім зникнуть, як всі інші, що були?
Щоб квітка лиш на мить собі розквітла
Й зів"яла серед темної імли?
Дивуєтесь: чому тепер байдужа,
Навіть зухвала, зверхня, не така...
Нічого, що душа потім нездужа,
Бо із маршруту збили літака?