Все дістало… Ти втомився і лежиш, мов труп, безсилий…
Ти злякався й безнадії поховав себе в могилу...
Ти заснув і заховався в непробудний сон на вік.
Думаєш, що ти ліг спати й від суспільства просто втік?
Не хвилюйся... Ти в безпеці. Спи тихенько і спокійно.
Я в твій сон також порину. Опиратись безнадійно...
Спи й пригадуй, як учора геть усі найкращі друзі
Із тобою безневинно заблукали в кукурудзі,
Там на полі, де дитинство роздає солодку вату
І вкладає в тепле ліжко, щоб ти міг спокійно спати…
Спи й пригадуй, як учора ти прийшов у перший клас
І потрапив в м’ясорубку армії суспільних мас,
Де учитель так старанно кожен день тебе учив,
Але ти його не слухав, тільки дратував і злив...
Спи й пригадуй, як учора в вісімнадцяту весну
Так раптово і зненацька ти потрапив на війну,
Де думки стріляли в тебе, й ти поранений кричав
Від безвиході та муки, між бажаннями держав...
Спи й пригадуй, як учора ти її поцілував,
А вона, твоя єдина, між мільйонів інших мав
Розчинилась і забула всі зізнання і слова,
І твоя душа зів’яла, наче квітка нежива...
Тож сьогодні пробудися і розплющ нарешті очі,
Роззирнись, поглянь навколо і з’ясуй, чого ти хочеш
Від життя... Усе змінилось! Ти змінився назавжди!
Відчуваєш біль і втому від буденних днів й годин?
Чуєш, як шалений стукіт нержавіючих машин,
Що колись людьми їх звали, у кімнату, де один
Ти сидиш й тремтиш від страху, пробирається в цю мить?
Знаю... Чуєш й відчуваєш, та не хочеш говорить
Про свої дрібні тривоги. Ти бажаєш втекти в сон
Одягнувши депресивний, лячний, траурний фасон,
Та не можеш задрімати... Все то люди винуваті:
Їхні ненависні крики заважають тобі спати
І літати в снах...
