Всі люди колись помруть —
у цьому, напевно, вся суть,
у цьому, напевно, вся сіль,
у цьому, напевно, весь біль…
Бідні,багаті,веселі —
стануть жити в новій оселі;
світлі,темні,гарячі —
стануть для когось плачем.
Часу насправді все менше —
вже скаче у темряві вершник…
У нього обличчя немає —
він тихо тіла підбирає…
Всі люди колись розтануть —
голоси їх уже не почують…
А вони все будують дачі,
а вони все себе ж не чують…
Між могилками бродить сонце —
шукає собі притулку;
Його вже давно забули
і померли в своєму провулку…
А смерть - то є те, що буває
з ким завгодно,але не з ними…
Всі люди колись помирають,
залишаючи хлам і руїни…
