Майже автобіографічне ( Школа, або струс головного мозку )
- Та не хочу я в ту школу. невже не можна привести додому няньку, котра вміє читати, писати, рахувати, і мені з радістю цим поділиться. А решту мій розум сам доглупає, до чого я маю хист, - переконував я маму, котра щось теревенила, як мені буде важко у житті, коли залишуся малограмотний. Можна подумати, коли заб"ють мою бідолашну голову усіляким хитромудрим непотрібом, я враз просвітлію...Дурня то все.
Життя дається тільки раз, та повинно бути однією яскравою миттю, як весняний промінь серед людських зим. І насолоджуватися ним - моя прерогатива. А що ж суспільство робить ? Бере ту нещасну дитину у свої ціпкі лещата і виховує покірних солдатиків, котрі будуть виконувати усілякі його примхи та капризи. А я не хочу, я хочу бути самим собою ( не начальником, щоб керувати кимось, тим паче підлеглим, аби підкоритися, бо так того вимагає життя). А може я є восьме диво світу, унікальне та неповторне. Не заважайте йому розвиватися...
- Ану марш до школи, теж мені Мартен Лютер Кінг знайшовся, - вже без жарту нагримав на мене батько.
- Гаразд, я піду, але знайте, що за 100 літ жодних шкіл не буде...Кожна дитина буде виховуватися індивідуально, і вчителів надоїдливих також не буде. Замість них будуть комп"ютери - няньки. Все пояснять, розкажуть, допоможуть. Та й міністерства освіти не буде з його незрозумілими функціями.
І ці діти майбутнього створять новий набагато якісніший світ без воєн, без корупції, без агресії. Кожен буде прищеплений так званими уроками щастя, котрі будуть успішно прив"язані в процесі загального розвитку дітлаха на тих же комп"ютерах - няньках. Адже головне їх завдання - зробити щасливими кожну маленьку особистість.
Але це буде пізніше. Наразі мені поставлене надто складне завдання. 10 літ займатися казна чим на чиюсь догоду.
І ось перед мною просторе приміщення. Навколо мене метушаться такі ж неуки. як я. На портретах висять якісь зарозумілі дядьки. Один із них у кепці з хитрим чи то лукавим поглядом. Від такого мабуть годі щось чекати чогось доброго...
Спробую сісти за парту. Ой, чому так гризе ? Це не в колисці тобі гойдатися... Завидую білою заздрістю фінським діточкам. Їм дозволено вільно сидіти на коврику в зручному положенню.
А хто це прийшов до нас ? Вчителька...Ну, справжня богиня. Скільки пишності у погляді. Вона все знає на відміну від мене. Починає щось говорити та ще й оцінки обіцяє ставити пізніше. За що така кара ? І які ще домашні завдання додому розв"язувати ? Це вже диктатура. не знаю правда чого... Пролетаріату ? Та ні...Здається над особистістю.
Замість того, щоб провести найкращі роки життя у мультиках, іграх на свіжому повітрі, медитаціях на лоні природи зі своїми метеликами у голові ті бонзи - вчителі будуть щось втовкмачувати у мою свідомість незрозумілі формули з математики ( сам чорт собі хребет поломить від них ), чи хімічні реакції по хімії ( все одно колись усе зірветься ), чи лабораторні досліди з фізики (а хіба я Енштейн, чи Ом ?), чи запліднення личинок з біології ( сама природа єства все розкаже і покаже ).
Це все для " зубрил " та " ботанів ". Життя набагато простіше і водночас складніше за будь - які сухі теореми чи рівняння.Той умовний невідомий ікс, або ігрек можна шукати ціле життя, і не знайти ніколи. А жити якось треба. Більшість з нас в майбутньому розлетяться по світі на заробітки виконувати прості чорнові роботи, де не треба мати багато розуму, - головне фізичну силу, витривалість і кмітливість. Хто ж надумає поступати у ВУЗ, йому скажуть : " Забудьте, що вас вчили у школі, тут буде все по - іншому..."
І чому так мало уроків фізкультури ? В дорослому житті здоров"я буде відігравати чи найголовнішу роль. А де уроки футболу ? Подивіться, наша збірна ніяк не може стати чемпіоном світу, клуби так і не здобули жодного разу Кубок Європейських Чемпіонів. А все починається з малого, з тренувань у спортивних гуртках та занять на уроках футболу.
А чому на уроках співів не має гітар ? І чому такий убогий репертуар пісень. Хто ж тоді у майбутньому буде оспівувати усю недосконалість буття. Кожному варто було б роздати по гітарі. Обов"язково відкриються нові Боби Ділани чи Джоани Баєз.
Про історію та літературу краще промовчу, бо можу не стриматися.
Агов, хлопці. І навіщо один одному обличчя бити після уроків, воно ще пригодиться для поцілунків з дівчатами. Особливо вперті забіяки могли би записатися в боксерський кружок ( якби він був ) та в майбутньому заробляти пристройні гроші. Майк Тайсон підтвердить, що це є дуже прибуткова справа.
Ну нарешті перерва. Можна перерватися на спокійний сон. Все ж таки дитина, як не як. Сховаюся я під кремезним деревом, що гіллям заглядає до нашого класу, ніби промовляючи : " Кидайте ті нікчемні справи, і гайда у двір водити веселі хороводи довкола мене...А й справді дістала вже ця надумана сер"йозність... Рівняння, формули, якісь товсті книги....Тьфу...Заснути б з нудьги під цим самим деревом аж до випускного....
Классно Вы написали и точно!)))
Половина всего нам в жизни совершенно не нужно!!
А многие взрослые люди,до сиих пор стараются учить других взрослых людей(как правильно), когда находят
ошибки, словно те не понимают сами,с нашими то сегодняшними техническими возможностями!
А через какое-то время,когда снова захотят придумать " новизну правописаний" или названий слов,эти,так называемые ошибки,могут стать ПРАВИЛЬНЫМ написанием или произношение!
Это уже наблюдается и сегодня!..
Так что...все относительно,согласна@
Мне понравился Ваш экскурс в прошлое и стиль рассказа,спасибо Вам!)
Мира и приятного дня Вам!
Хах, комент щодо школи написала до попередньої історії. Щодо гітар, до речі - то це як кому. От у мене до музики не було жодного таланту, а вимагали писати якісь там ноти, ще якусь фігню... причому вчителька нічого не пояснювала, просто задавала домашні завдання. Я списала в однокласниці, яка вчилася у музичній школі, а вчителька візьми і викличи мене до дошки. І як я мала те все пояснювати? Ото ганьби було - досі пам"ятаю, хоча тому вже літ... більше 20 точно. Отака наша школа...
А я до дошки по математиці виходив подібним чином наче на розстріл...Вже тоді в дитячому розумі засіла думка, навіщо мені це все здалося до біса, формули і рівняння, теореми Піфагора, косинуси, тангенси та гіпотенузи...Вже у дорослому житті зрозумів, що з того що мене намагалися навчити в школі використав десь на 10 відсотків, а власне - писати, читати і рахувати...
Ну, математика - то взагалі окрема розмова... а ще ж були логарифми всякі... ми з батьком якось говорили про це, і прийшли до висновку, що совкова школа забивала голову різними технічними знаннями, аби людині не було сил і часу думати: навіть не тільки про щось духовне, а хоча би про те, чому життя навколо таке паршиве і жалюгідне, незважаючи на усі потуги показати його як торжество правди і справедливості...
Все вірно Ви пишете...До речі ця совкова система й досі працює...Вчителі отримують зарплати, міністерство освіти видумує усілякі " реформи ", а дитина й надалі зубрить...
ми з батьком якось говорили про це, і прийшли до висновку, що совкова школа забивала голову різними технічними знаннями, аби людині не було сил і часу думати: навіть не тільки про щось духовне, а хоча би про те, чому життя навколо таке паршиве і жалюгідне, незважаючи на усі потуги показати його як торжество правди і справедливості...
