Н. Т.
- Марго, а ви сьогодні без прикрас,
Що сталось, ви змінились чи забули?
Чи може ви від когось щось почули,
Що ця дрібниця може розлучити нас …
Ви вчора грали так чудово на роялі,
Все так граційно, ви чудові у цій шалі,
Мій друг нас познайомив у два слова
І нескінченна вийшла в нас розмова …
М.
- Колись хтось скаже: я – єдина, кого ви обняли.
Ще б пак, великий винахідник, майже чародій,
Ми з вами тут удвох цю вічність простояли,
Ти обійми мене. Не бійся. Ти посмій.
Можливо, ти боїшся так вчинити,
Можливо, жінка – не дозволена межа,
І цього навіть Теслі не змінити,
Потоків струму все проткнула мережа …
Н. Т.
- Ви так хотіли десь будиночок за містом
І щоб природою заповнити весь світ,
А я для вас готовий садом обійняти
Усе, що тут за кожними з міських воріт …
М.
- На вас чекає завтра Ніагара,
Потік енергії заповнить весь цей світ.
Але у вас не буде серця мого,
Не буду обирати я воріт …
Послухаю чужу пересторогу,
Що ви не звідси. Ви чужий тут серед нас,
Хоч ви не вірите, я вас вручаю богу,
А на прощання вам зіграю вальс …
*у вірші йдеться про єдину любов Ніколи Тесли