В невідомість мене поклич
У майбутні жита серед літа
Будеш там у життя роздоріж
Зачарована, сонцем облита
Бо в щоденні своєму стежки
В світ романтики ніби забули
Але ж пальці твоєї руки
У долоні розжареній були
Але ж там, серед зайвих одеж
В пориваннях пружинилось тіло
І злітати у небо без меж
Нашим душам хотілось… хотілось…
Все минуло… водою спливло
Жену спогади мов поторочі
В світ журби за усім що було
Повертатися зовсім не хочу
То здається, що геть постарів
І не здатний до милого діла
Іще біса пускаю з-під брів,
Аби пташка якась прилетіла
Та по плечах не ляпай, не бий!
Там пилюки і граму немає.
Наче в шкоді котяра рябий
Мануальні штурханки приймаю.
28.06.2018
