Iз В. Сосюри
,,Васильки у полi.''
Мов зiрки з блакитi голубi волошки
Мерехтять у полi i в тебе з- пiд вiй.
Нiжнi - нiжнi очi...Ти примруж їх трошки,
Бо жаркий вiн дуже - пломiнь голубий.
Волошковi очi,- ви дарунок долi
За полiт високий ще юнацьких мрiй.
Як гаї синiють ген на видноколi,
Так синiє щастя у душi моїй.
Одсiяють роки, мов хмарки над нами,
I ось так же в полi будуть двоє йти,
Але нас не буде. Може ми квiтками
Нiжно - голубими станем я i ти.
Ми квітками станем ніжно - голубими,
Ти у жито прийдеш,- поряд буду я
І гаї знайомі, і берізки,- з ними
Будемо ми знову як одна сім'я...
Так же буде поле як тепер синiти,
Поспiвати жито i гримiть громи,
Та не ми тут будем - будуть нашi дiти
В полi цiлуватись, як ось зараз ми...
Скрізь очі в душу заглядають...Найнепроникливіші,- сині))) 
