Здається я засумувала без тебе,
Здається земля вирвалась з під ніг
І я полетіла високо до хмар, аби побачити тебе,
Побачити, як ти сидиш на розвалинах замку,
І закохатись у все: У ті волошкові мрії,
Зелений пухкий простелений килим з трави,
Каміння оброшше від спраглого часу тепер.
Я просто полетіла, а ти бачиш мене?
Як давно ти забув і не знаєш де блукають мої мрії,
Моя віра та усе життя? Де воно? Ти не спитаєш?
А що буде далі, не знає ніхто.
Наче хутір утворився ось тут, прогалини часу
І я самотньо стою над проваллям зими.
Що далі? У що вірити мені?
Почекаю. Тут. Ще мить. Голубкою синьою.
А потім далеко, аби ніхто не знав у теплі краї полечу.
Десь там, я буду за океаном, а ти тут.
Прибережи миті, усе що ти знаєш, усе, що пригадаєш,
А потім згадай мене синім птахом, десь там
На розвалинах замку, десь там де рветься сонце
Прямо аби впасти у долоні твої.
чуттєво так... мені подобається 
