Сірка осяяло вірші писати.
То кидавсь смачно кістку вихваляти
Або побачить зламаний паркан,
Чи що в Полкана протікає кран
І ну чихвостити все ямбом та хореєм –
Йому завжди не до душі було такеє.
От раз Сірко таку надумав штуку:
А що як здати віршики до друку?
Так і зробив, вірші надрукували,
Та вороги, як завжди, не дрімали,
Сірка вже рахували гонорар,
Щоб з ним собі побігти на базар.
То три коти - округи мафіозі, -
Сірка все чатували при дорозі.
Шипіли білий, чорний і рудий:
Як ти посмів, негіднику такий,
В газеті віршики надрукувати?
Про це ще будеш, сірий, жалкувати.
Обміркували очі не змика:
Зведемо дружньо наклеп на Сірка.
В поезіях, де талану немає -
Сміттєвий бак непотріб той чекає.
Той пасквіль до редакції послали,
Вчорашній номер ви, мабуть, читали?
Отож, Сірко, мотай собі на вуса
Вчила не раз тебе твоя матуся.
Чи всі вірші слід друкувати?
Так, щоб недоліки здолати!
Або пиши, складай в торбину.
Вирішуй сам, мій любий сину.