допоки там_ на глибині кори_
в матерії з тонких ниток і клею,
із хрускотом ламались ребра рим,
він брів крізь сон захряслою ріллею…
позаду тліли вогнища церков,
попереду були гриби за хмари,
він чув як замерзала штучна кров,
він бачив як гризуться в смерть отари…
до щему прозріваєш коли вже,
завершено розподіл чорне|біле,
цей механізм ніхто не стереже,
цей алгоритм давно позбутий цілей…
ламались ребра рим, крутилась тінь,
хотіла виповзти зі сну, як змій зі шкіри,
гула луна проклять / плачу / молінь,
бінарний ідол хижі ікла шкірив...
бог не сичав з уявої гори,
пробачив борг_ та не вказав на вихід_
і злякано покинув межі гри_
чекаючи_ чи стане знову тихо…
