Що ж, краще зупинити тут і зараз...
І не шукати більш зручніший час
Щоб тихо, без банальних фраз
Спалити... Сумну ілюзію про нас
Ти ж знаєш не проситиму - "зажди"
Давай лишень опустим занавіс,
Я закарбую в серці назавжди,
Той "Facta sunt potentiora verbis"
Cивію закопавши біль в душі,
А ти навчилася казати "прощавай"
Тобі лишаю всі свої вірші
І назву квітки... лиш не забувай
Не забувай ромашку на межі,
Що сонцю й вітру бісики пускала...
Моїм віршам не треба тиражі,
Аби лиш ти колись їх прочитала...