Пісні і музику звичайні пишуть люди.
Такі ж звичайні слухають, читають.
Буває, ті ж самі в нестямі спалять.
Спустошені, від захвату стрибають …
Люблять також звичайні люди,
Заради тої, що одна, з’являються з нікуди
У них і щирість, і тепло, і неземні слова,
Ніким раніше не даровані дива …
Саджають квіти і дерева теж прості чарівники,
Придумують несхожість просто диваки.
А де ж беруться ті, хто нищить і псує,
Хто відбирає те, що інший щедро роздає?
Дитина хоче щиро обійняти.
А кажуть, що не варто. Це ж своє віддати.
І мрія промайнути на коні
Десь залишилась у чужому сні …
Без-мрійник з забороною літати,
Колись весь світ готовий обійняти,
А зараз розтоптав чужу надію,
А зараз дивиться на світ, як на повію …
Хоча насправді сам усе продав,
Роздав, скалічив, вдрузки розламав.
Нічого цінного не залишив в душі,
Беземоційність у холодному плащі …
Хіба це все можливо замінити,
Хіба такому в дар усе своє?
Хіба таке можливо полюбити?
Скрутилось дзеркало порожнє, нічиє …
В старому місті продають квитки в дитинство.
І ціни наче зовсім не страшні.
Гримаса на обличчі і презирство,
Думки ні разу не даровані весні …
Дорослі діти і ще зовсім діти,
Дива замовили давно, а їх все не несуть.
В буденності себе нема куди подіти.
Але фантазію у вас не відберуть ...
Вона прорветься, вона буде жити,
Вогнем горітиме у поглядах живих,
Її потрібно тільки полюбити,
Бо важко їй одній серед чужих ...
Пісні і музику звичайні пишуть люди. 
дякую
