Сповільнилась хода, похилилися плечі,
І бракує вже слів, їхній зміст суперечний,
Вже не чує пташок і не бачить дібров,
Пригортає минуле,він там щастя знайшов.
За вікном розгулявся, посвистує вітер,
Сіє дрібним сніжком, заморожує квіти,
А у нього весна, він в селі "Саранчуки",
Босоніж йде до Гирвиці, зникли десь роки!
І байдуже йому ,що кругом хуртовина,
Він в хатині своїй, тут затишок, родина,
Мама ставить вечерю на стіл, просто з печі,
Гомін рідний такий, зачарований вечір!
Ось би тут й залишитись, забути чужину,
Він так хоче вернутись в свою Україну,
Та вже сили немає, щастя зникло у снах,
Не живе, більше спить,там у нього весна!
Отаке воно.
