Ти - оцет, який ніколи і не був вином.
І я досі п'ю тебе. Не заради блідості,
Сухотних прихильників декадансу.
Просто іншого пиття у своїй спразі не маю.
Бо ти - єдина доступна мені волога.
Кислота, до якої звикли пропалені вени,
Обвуглені зуби і розтріскане горло.
Бо вода видається мені прісною і затхлою.
Лию тебе у своє молоко, зсідаюся грудочками,
Ковтаю тебе солодко-обпаленим ротом.
Спльовую криваву піну блискучим мереживом.
Та і зрештою, хтось же має пити тебе.