Вони оминали старі будинки,
Побиті вікна у кіосках забитих.
На вулиці гамір, діти існують
Холод тіло пронизує, душу щось лікує.
Вони йшли парком,
Крокуючи по бруківці.
Назустріч йшли дивні люди,
Кожен живе своїм життям, люди - як звірі.
Місцями дерева, забиті чагарники чортополохом,
Вони крокують повільно, примарно,
Але вони все ж існують.
Оминають тіж старі будинки,
Наче нічого не міняється, але життя триває,
Чи то існує, пливе, повільно вмирає.
Закладені ампули з неминучою недугою смертю,
А що далі? Ті ж будинки? Ті вулички і бруківка?
Що по смерті настане?
Вони не знають відповіді на це питання.
Віра, мрія, життя,
Щось все ж є приємного у вічному знаменному амплуа.
