Я знов перед тобою, лист паперу.
Ти зараз чистий, наче сніг на ниві,
Який ще й досі вдалині біліє,
Коли дивлюсь з вікна у бік дороги.
Дивлюсь на тебе, а в уяві мляво,
Невиразно, немовби із туману,
Якісь думки, якісь слова зринають
І зачіпають за струну емоцій,
Щоб виникла ота маленька хвиля,
Яка запустить камертон творіння
І викличе непобориму спрагу
До джерела солодкого натхнення!
О! мить творіння! Наче крила змахи
В купелі Сонця, де блакитний простір
Так тішить погляд! А думки рояться
І поспіхом складаються у фрази,
Яких в звичайній, повсякденній мові
І не почуєш… звідки воно взялось
Це дивне слово? Ніби хтось з долоні
У світ пускає дивовижну пташку,
Яка барвисте розпускає пір’я
Мов той павич, але в цієї пташки
Не хвіст казковий, а казкові крила.
Летить вона, не знаючи вагання,
З крил золотих на землю розсіває
Добірні зерна ніжного кохання,
А те зростає і у серці сяє!
Аркуш паперу, дивлюся на тебе
І в котрий раз дивуюся із того,
Що в прямокутнику із світла та із ліній,
Що в тебе розмір площі визначають,
Вміщається усього так багато
І водночас не можу похвалитись,
Що зміг про все доладно розказати,
Що внутрішнім, наче дитячим, зором
Душа моя побачила навколо.
Ось зараз сію… літери слухняно
Вистрибують, шикуються і думка
Лягла рядком друкованого слова!
А це – не звук! Це вітер не розсіє
Десь на просторі степу, або в лісі
Поміж дерев, це змога передати
Частку себе. І хай мене не буде
Поміж живих, та хтось візьме це слово,
На тобі, аркуше, друковане в ці миті
І з небуття я знов живим постану,
Щоб з милим другом бесіду повести
Про те, про се, про час життя летючий,
Який мені прожити довелося,
В якому пестив шовкове волосся
Та цілував вуста такі медові,
Що навіть зараз, оживають в слові
Повні запалу неповторні ночі!
Вогні світанків у прекрасні очі
Разом зі мною падають, як в воду,
П’ючи нектар живої насолоди!
Знайде читач і про страждання строки:
Про стріли ревнощів, про зради та неспокій,
Прірви розлук з особою кохання,
Де безнадійне та сліпе чекання.
Я намагався, аркуше, як другу
Довірити тобі свою напругу
Бо жив не так, як інші, а тримався
Тоді як в них душевний стан ламався.
Іди від мене. В кожну душу стукай
Стань багатьом порадником і другом,
Навчи людей терпінню та любові
І вірності у повсякденні новім.
27.03.2018
ID:
785056
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 29.03.2018 18:26:38
© дата внесення змiн: 29.03.2018 18:26:38
автор: dovgiy
Вкажіть причину вашої скарги
|
