Весна. Вода розлита до погосту,
Всі норми перевищено і дози,
Покірність заміняючи на помсту,
Втомилася земля ковтати сльози.
Нещасний край покинутий у пустці,
З пунктирами шляхів, колись торгових,
Тугою вилитий у небайдужім звуці,
Колись він був привольно-гоноровим.
Під тягарем важкого небосхилу,
Хрести схилились у траву торішню,
І дат на них вже майже не лишилось,
Тут праведне давно змішалось з грішним.
Весна. І знову манівцями люди,
Сюди приїдуть, щоб віддати шану,
Приїдуть землю вбиту пом’янути,
У паперові шати заквітчану.
