Час розтинає тишу камертоном -
Раптова хмарка на ясні́м чолі,
Солодкий усміх пристрасним фантомом
Простягся тінню на мої́м столі.
А я пишу диктант сумних акацій,
Вітри́ й зірки́ шепочуть знов слова́,
Їх запишу в альбомі аплікацій,
Аби розтала брила льодова.
Бо я з Тобою втратила лік часу,
Неначе загубилася в рока́х,
Змайструю з щирих слів собі прикрасу,
Вінок сплету в моїх щасливих снах.
Роси краплину на прозорім склі,
Цей дощ ранковий, паморозь зимову,
На жовто-синім двоколірнім тлі
Я намалюю нашу рідну мову.
Я понесу стяг волі й непокори
На все життя, бо Ти живеш в мені,
З Тобою разом перевершу гори,
Тобі віддам мої найкращі дні.
Бо Ти мене на творчість надихнув,
Народе мій, єдиний, нездоланний,
Мене до себе ніжно пригорнув,
Зі мною був у час лихий туманний.
Ніхто не зможе розлучити нас:
Ми не роздільні - в цьому наша сила,
Ми українці - молодий Парнас,
Який здійняв у небеса вітрила.
Занадто горді, щоб комусь коритись,
Ні перед ким не схилимо чола,
З неволею не зможемо змиритись,
Не запрягти нас в ярма, як вола.
Бо українці - це свободи діти,
Фанатики та пристрасні борці,
Розкішні, запашні, чудові квіти,
Життя нового, Вічності творці!
