Як любо нам надії пізні гріти,
Коли ще є і сонце, і тепло.
І часом зустрічати дивні квіти,
Що жовтим листом їх не замело.
Нам зграйка айстр дорогу освітила -
На двох одну стежину золоту.
В твоїх очах, моя подруго мила,
Я бачу айстр чудову красоту.
Ще нерозкриті, мовчазливі вчора,
Сьогодні запромінились вони.
Про світ оцей не відають нічого,
Своїй красі не знаючи ціни.
Немов невинні усмішки дитячі
Осінньої прощальної пори.
Можливо, ніжна квіточка заплаче,
А ти її на руки не бери.
Не рви квіток! Нехай для інших стане.
Дивись, для них розчервонівся глід.
Ми підемо, у сутінках розтанем,
Комусь лишивши пелюстковий слід.
