Позвав яко́сь: «Приходь на став».
Спішила зі всієї сили.
Та хто б лише тоді сказав,
Чого мене туди носило.
Прождала майже до зорі,
Собак сусідських поганяла,
Стомилися і солов’ї,
Попіднімали жаби галас.
Прийшов – одягнутий, як принц,
Та без коня і без карети,
Оповідав, що жде сюрприз,
Ховав за спину сигаретки.
Манери й квіти хтось украв,
Торта забрали хулігани,
Та ще й дорогою на став
Набрався запаху від п’яних.
Приніс кредитний догові́р,
Мовляв, це шлюбний, лиш модерний,
Хотів життя на сувенір,
Питав, як платиться інтернам.
Я вже й не рада, що прийшла,
Та ображати не хотіла,
Пожартувала не зі зла:
«Коли ж пере́йдемо до тіла?»
Пополотнів за мить на сніг,
Назвав невдячною без міри,
Сказав, що жду лише утіх,
Тому так схожа на вампіра.
Я помовчала, він щось рік
За будяки в моїм городі.
Прорвалося крізь дикий сміх:
«Та добре, добре уже, годі!»
