Літа, як падаючи зірки,
щалено швидкі.
Хоча абатство у кожного своє,
радію, що навкруги
все врешті-решт моє рідне.
На повні груди вдихаю весняне,
медвяне, п'янке,
ще прохолодне повітря.
Мій погляд сповнений
захвату і надії.
Смуги низького синюватого туману
висять понад річкою.
Він неабияк втішає стривожені очі.
Як найкраще переконати себе,
повірити в свої мізерні шанси,
ще впливає наболіле.
Мушу вирушити на пошуки щастя,
хоча й скидається на те,
що можу не впоратися,
замало сил, та головне
не потрапити у будь яку халепу,
бо і так виснажена за життя.
Знаю, що нікого ні про що
просити не можна, розігну плечі,
ніби круг мене тільки друзі,
у цій гнітючий тузі.
Вы можете прослушать данное произведение на канале автора: https://youtu.be/l_YVlOZdTvg
