Та хіба хочеш, мусиш вірить
У те, що мудрість є у світі.
Та біля тебе, не в повіті
Що люди люди, а не звірі.
Що кожен день, ще не останній,
Що кожна ніч дарує свято,
Що кроки ті, що на світанні
Прийшли віддати, а не взяти.
Я винен тим, що у безвірі,
Тиняюсь світом поміж вас.
Останнім подихом довірі
В рядки кидаю віру в нас.
Що ми ще живі, будем жити
Що квіти, тільки для жінок.
Що у церквах святих молити,
Щоб сила дав нам на вінок
Вінок сонетів про кохання,
Про очі милі, про життя.
Про тихе мрійливе зізнання
Та може трохи каяття.
