За рікою спливають медузи,
за словами спливає отрута.
Вперше мовлене другом "не друзі",
вперше те, що не можна збагнути.
В океані далекого часу,
затихають невчуті оркестри.
Знову тріскає гойна окраса
та, що мала світити на верстви.
А медузи дуріють - солоних
їх покидали в прісні озера.
В невідомості десь на припоні
догорають "інкогніта терра".
Ми з отрутою звиклись, навіки
знепритомнили чисті криниці.
Помирають розлюблені ріки,
тих, що житимуть - лиш одиниці.
Неупізнані, навіть незнані,
не розхлюпані, не одержимі.
Але душі у них - справжні-справжні.
Але очі у них - зримі-зримі.
2.02.2018 р.
Чудово,Лесю! Як багато навколо отрути,і брехні,і неправди й зневаги...Дуже важко усе це збагнути, помирають і ріки,й озера...Про це дюдям подумати треба...
Звичайно в обране!
...таке вже воно буття пленетне - самі створюєм, труємо і дихаємо тим...сумно 
але будемо вірити все ж у краще 
