Розкришеним листом
Розпався самотній гербарій
Між сторінками щоденника.
Спогад обплутав плющем,
Міцним як та кава остигла.
Кокон приховує свіжість весни.
Даремно.
Немає. Лише оболонка порожня,
Волокна без листу.
Не вирватись з пут.
Чому ж не розсипався вщент
Колишній гербарій?
Навіщо нанизує дні
На голку міцну?
Навіщо мене не пускає
Із осені згірклої
У самоту
Майбутніх зимових садів.
Словами облудними
Обплутує марно
Уже не горить
Осіннє багаття опалих листків.
А тут залишилися між сторінок
Письменами, яких не читає ніхто.
Навіть я.