І ночі так часто здавалися вічністю,
І грози так часто витали вві сні,
До Вас долинали чуття холодною ніжністю,
Вагались довго чи справжні , живі....?!
А здогадатись було не важко,
Очі як лампа світились її,
Хоч страх невідомого, пташко,
Брав верхи на нашій святішій землі!
Охопив й адресата, як бачиш,
Вдає, що не чує, сліпий ...
Насправді, знає, що влучиш,
У самісіньку душу, як серце не скрий...
І ночі так часто ,здавалися вічністю...
І, Ви, так часто будили її уві сні,
Мучили взаємною безвістю..
Та таки залишились чужі...
