А запросіть мене до себе в гості –
Горнятко кави, ніжний поцілунок…
Розмова наче пензликом малюнок…
Чому Ви не зробили цього досі?
Чому такий тактовний, несміливий,
Все дивитесь так сумно в мої очі.
А я сама вже поцілунків хочу,
Адже ми так давно знайомі, милий…
Мені б у Ваших танути обіймах,
Та слухати такий чарівний голос…
Ви все ховаєте своє кохання в зимах,
Все боїтеся вимовити вголос
«Кохаю! Люба! Мила! Моє щастя!»…
О, мрійниця, все вигадала знову…
То хоч торкніться Ви мого зап’ястя,
Чи посмішкою оживіть розмову…
Я не колюча і не б’юся струмом,
Я просто жінка, що давно кохає…
А час біжить кудись із легким сумом,
І що робити з Вами я не знаю…
12.01.2018