Ластівка, як і я,
гніздечко своє в'є,
діточок своїх любить,
їм ласку свою віддає...
Кожна пташина, людина,
свій шлях торує,
надією живе, нове будує.
Пролітають спогади стрімко,
дещо вже й переболіло,
а інше й Душу спалило...
Чому тремчу, як горобина в тузі?
Серце шепоче, потерпи ще трохи,
перестане Душа боліти,
горе потоне в забутті,
печалі згинуть у тумані неправди ,
гіркої спокуси.
Тягну руки до Неба,
воно широке - любові океан,
полонить мене в свої обійми.
Залишу останні сльозинки - дощинки,
повірю у Вічну Любов, котра не покине знов...
Вы можете прослушать данное произведение на канале автора: https://youtu.be/l_YVlOZdTvg
