|
ВУДІ ПОЛ ҐРЕЙ
ПОДОРОЖ У ВСЕСВІТ
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА. ВИСАДКА НА МІСЯЦЬ
-«Настусю! Займай своє місце, застібни паски безпеки, ми - ось, ось, вирушаємо.» - попереджаю свою красуню.
-«Увага! Корабель UNIVERSEвідправляється у подорож до найближчої планети Місяць. Зазвичай, космонавти летять до неї 4 світлових роки. Ми цю відстань подолаємо за дві години. Прошу Вас не покидати свої місця до кінця поїздки.» - проінформувала моя помічниця, голос котрої було записано ще на Землі.
-«Дідусю! Я нічого не розумію. Чому раптом така строгість. Ти можеш пояснити?» - запитує маленька з цікавістю.
-« Так, звичайно. Справа у тому, що зараз ми рухатимемось зі швидкістю, котра перевищує швидкість світла у 100 раз. У такому режимі, раптом в нашій залі може почати діяти невагомість. І якщо ми не будемо пристебнуті поясами – и почнем літати у цій залі, можем травмуватись, або навіть збитися з курсу , випадково натиснувши не ту кнопку. Тобто ці заходи забезпечують нашу з тобою безпеку. Сподіваюсь, що ти поставишся до цієї перестороги з розумінням?» - запитую.
-«Тепер усе зрозуміло. То що ж ми будемо так довго робити?» з цікавістю запитує моя розумниця.
-«Скажи, хороша моя, тобі не цікаво, чому це раптом твій дідусь так захопився казочками, що навіть на певний час відклав продовження написання своїх чисельних романів?» запитую з цікавістю.
-«Любий дідусю! Ти часом забуваєш про те яка я у тебе розумниця. Так ось. Хочу нагадати тобі, що у мене чудова пам’ять. Ти мені розказував, що твій батько, у дитинстві розповідав тобі, сестрі й братикові казочки. Тоді ще навіть не було ні радіо, ні телевізора, не кажучи про сучасні ґаджети: стаціонарні комп’ютери, ноутбуки, нетбуки, смартфони, айфони. І я догадуюсь, що коли ти слухав свої барвисті казочки, то уявляв собі, як усе відбувається. А потім ти часто відвідував бібліотеку, і, ненаситно читав. Значну долю прочитаних тобою книжок складали казки. Відкрию твій великий секрет – ти продовжував читати казки, аж до 7-ого класу включно – значить до кінця навчання у тому класі. А тепер скажи, чи ти задоволений моєю відповіддю?» запитала моя рідненька , очевидно, очікуючи на комплімент.
-«Ти дійсно, Настусю, заслуговуєш на комплімент. Мені дуже пощастило з тобою. Перш за усе – це саме ти запропонувала мені писати казочки ще й взяла собі за правило малювати до них малюнки. Але я й подумати не міг, що наші казочки стануть цікавішими завдяки твоїй постійній присутності й допомозі.» - моя відповідь, вочевидь, Настусі дуже сподобалась.
-«Увага! Поїздка завершилася. Корабель починає приземлення на поверхню місяця. Приготуйтесь одягнути спеціальні костюми для місяця. Не забувайте, що на планеті багато місячного пилу і дещо інша гравітація!» - завершила свою рекомендаційну інформацію диктор.
-«Дідусю! Навіть не старайся. Гравітація –це властивість усіх тіл взаємно притягатися, тобто всесвітнє тяжіння». –задоволено завершила моя розумниця.
Одягаємо легкі, еластичні скафандри і направляємось до виходу. На цей раз Настуся вирішила першою вийти. З останньої сходинки вона, раптом, вирішила зістрибнути й підскочила аж до стелі, на добрих декілька метрів.
-«Вибач, дідусю! Так розумно пояснювала про гравітацію, і, раптом, наче маленька – стрибнула не подумавши.» - збентежено промовила.
-«Не хвилюйся. Минулого разу, коли ми виходили у відкритий космос – у халепу попав я. Настусю! Воно й не дивно. Тільки досвідчені космонавти, котрі по півроку проводять на МКС( авт. прим. - Міжнародна космічна станція) з часом привикають до невагомості, особливо під час виходу у космос». – заспокоюю я маленьку. Я повільно ступай на поверхню планети місяць, хоча усе мене трохи підкидає угору. Тільки через пів години ми, менш – більш, призвичаїлися до дещо іншої гравітації. Пилу було так багато, що ми по коліна у ньому грузнули. Наш корабель зупинився недалеко від краю величезного кратера.
-« Настусю! У мене є чудова ідея – спуститися на дно кратера. Я натиснув непомітно на кнопку пульта дистанційного управління. Наш корабель-трансформатор, раптом, як у справжній казці за декілька хвилин перетворився на Місяцехід. Насправді, зміни відбулися тільки на нижньому рівні шасі. Гусениці дають можливість нашому Всюдиходу опускатися у найглибші кратери на цій планеті, а також підніматися на необхідні висоти. Важлива його деталь – це стабілізатор руху. Тобто, незалежно від кута підйому, або спуску стабілізатор не допустить його перекидання.
Ми піднімаємось на корабель, вибачте, всюдихід, займаємо свої місця, не забуваючи про паски безпеки, включаємо потужні мотори.
-«Настусю! Натисни, будь ласка, оцю зелену кнопку. Спалахують потужні прожектори. Раптом стало все видно як удень. А я, моя люба, включаю червону кнопку – запуск роботи стабілізатора. Тепер нашим всюдиходом й дитина легко зможе керувати.» промовляю.
-«Це значить, що навіть я зможу це зробити? А ми не перекинемось?» стурбовано запитує маленька красуня.
-«У тебе, моя мила, є чудовий помічник. Він тебе завжди підстрахує. Ну, то що вперед! Сміливіше!»- командую я.
Наш всюдихід, раптом, здавалось провалюється у безодню. Та у цю ж хвилину, якась потужна сила в останній момент вирівнює його хід. Ми спускаємось, практично, по прямій стіні. Яким чином машина не падає у глибоку прірву…? Зрозуміло. Уся справа у стабілізаторі - він справжній чарівник.
Я спостерігаю уважно за своєю онученькою. Вона, наче освідчений пілот впевнено тримає руль керування, і, ні на мить не відриває погляду від монітора. Відверто кажучи, після побаченого – мурашки побігли по спині й волосся хоче дибом стати. А Настусі хоч би що. Мені здається, що вона враз подорослішала. Я відчуваю, що холодний піт покриває спину. “Може не варто було…?» - запитую про себе.
-«Ще й як варто. Не турбуйся, дідусю. Все у нас буде гаразд.» - заспокоює мене маленька.
-«Ти уявляєш, дідусю. Глибина нашого кратера 1, 5 км.» - весело продовжує онука. Не повертаючи голови у мою сторону. Нарешті машина вирівнюється. Ми на самому дні. Всюдихід підняв хмари пилу. Як же ти находиш дорогу?» запитую стурбовано.
-«Елементарно, Ватсон. Карта і GPS.» - відповідає, наче доросла, Настуся.
-«Дідусю! А чому б нам не перетворити наш всюдихід у вертоліт?» -запитує моя розумниця.
-«Я саме про це подумав. Молодчина! Можливо ти ще й знаєш як це зробити?» -невпевнено запитую.
-«Авжеж, мій любий дідусю. Я дуже швидко вчуся. Тобі прийдеться підготувати наступну подорож, приміром до найглибшої океанської впадини, при умові, що я буду стояти за штурвалом підводного човна. Ти згідний?» запитує збуджено.
-«Обома руками «за». Ти тільки нас якнайшвидше звідси забери. Мені усе здається, що нас тут може завалити.»- стурбовано відповідаю.
-«Процес трансформації завершився. Ми можем підніматися. Усе буде гаразд, дідусю. Не турбуйся.» - як не дивно, онученька мене, а не я її, як годилося б, заспокоює.
Політ на вертольоті пройшов цілком спокійно.
Продовження буде…
18:30 – 20:50 11.01. 2018 івано-Франківськ.
ID:
770825
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.01.2018 20:58:33
© дата внесення змiн: 11.01.2018 20:58:33
автор: Woody Paul Grey
Вкажіть причину вашої скарги
|
Весьма интересно! Несмотря на то, что Вы написали, что сказки рождаются благодаря хорошей фантазии, считаю, что без разносторонних знаний не обойтись, и они у Вас есть! Дальнейших успехов! 
