Зворушлива картина –
Змагання дітлахів!
Працюють ніжки, спини –
Мчать зграйкою птахів.
На перший погляд – просто,
Звичайний собі біг.
Усі одного зросту,
І усмішка у всіх.
Та дивні оченята
І особливі личка…
Ці діти – «даунята»,
Їх «діти сонця» кличуть.
Біжать так обережно,
До фінішу прямують.
І, дивлячись бентежно,
Батьки їм аплодують.
І кожен, хто це бачив,
Болільником їх став…
Та хлопчик враз, одначе,
Спіткнувся і … упав.
Трибуни всі завмерли –
Тривога у очах.
З облич усмішку стерли,
І враз з’явився страх.
Коли ж оця дитина
Зненацька впала ниць,
Неначе в ту хвилину
Звучало – «Зупинись!»
Усі, що тут змагались
З дистанції зійшли…
Піднятись помагали
І руки подали…
За руки взявшись міцно,
До фінішу дійшли…
Так просто й органічно
Урок усім дали.
Для них добро – віконце,
Що зв’язує із світом…
Вони ж бо – діти сонця!
А ми? Чиї ми діти?
Звичайно всі на перший погляд - діти Божі,
І навіть ті, хто Бога досі не признав.
Але не дуже й ми вже так на Нього схожі,
Хоча б він нам "Отець ваш - д'явол,"- не сказав...
Наталочко, вірш просто супер!
Створив нас Бог за образом своїм, подобою,
А ми псуємо егоїзмом його, злобою...
Найгірше те, що ми самі це знаємо,
Та все ж нічого майже не міняємо...
Дуже дякую Вам, Ярославе!