Зворушлива картина –
Змагання дітлахів!
Працюють ніжки, спини –
Мчать зграйкою птахів.
На перший погляд – просто,
Звичайний собі біг.
Усі одного зросту,
І усмішка у всіх.
Та дивні оченята
І особливі личка…
Ці діти – «даунята»,
Їх «діти сонця» кличуть.
Біжать так обережно,
До фінішу прямують.
І, дивлячись бентежно,
Батьки їм аплодують.
І кожен, хто це бачив,
Болільником їх став…
Та хлопчик враз, одначе,
Спіткнувся і … упав.
Трибуни всі завмерли –
Тривога у очах.
З облич усмішку стерли,
І враз з’явився страх.
Коли ж оця дитина
Зненацька впала ниць,
Неначе в ту хвилину
Звучало – «Зупинись!»
Усі, що тут змагались
З дистанції зійшли…
Піднятись помагали
І руки подали…
За руки взявшись міцно,
До фінішу дійшли…
Так просто й органічно
Урок усім дали.
Для них добро – віконце,
Що зв’язує із світом…
Вони ж бо – діти сонця!
А ми? Чиї ми діти?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769193
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.01.2018
автор: ЮНата