Я пестила б світ, коли б воля моя та Господня
Хтось скаже: - Бажання таке вже твоє надприроднє
У злі б я не жила, не бачила б смутку та болю
Я б віру й любов білим птахом пускала на волю.
Я б ненависть квітом прибрала, росистим ранковим
Щоб душу її злоскотати, хай спить непритомно
До Господа йшла б, вистеляла тернисту дорогу
В пелюстках щоб жила- чом терня призначене Богу?
Призначене людством, розп'яте сумним оксамитом
Де плачено біль і на хрест випромінене мито
Живу я Тобою, мій Боже, у Тобі родилась
На те Твоя воля, я в ній все ж таки охрестилась.
Я пестила б світ, коли б воля моя та Господня
Хтось скаже: - Бажання таке вже твоє надприроднє
У злі б я не жила, не бачила б смутку та болю
Я б віру й любов білим птахом пускала на волю.
Хотілось би, щоб добра було більше. Усім нормальним людям його не вистачає. 
Дай, Боже, всім нам ВІРИ, ЛЮБОВІ і НАДІЇ. 
Щиро, гарно і так мило... 
