При долині у струмочка,
зігнула свої віти
вербонька - дівонька.
Накрила сумом свою голівоньку,
хоче прагнути любові краплиноньку.
Вербо люба, не сумуй, не сумуй,
гони геть від себе злую путь.
Весна нарешті вкриє тебе новим листям,
задивиться на тебе все обійстя.
Ти грайливо вітами зашумиш,зашумиш,
порушуючи тишу.
По-заслузі, тобі радітимуть
і птиці, і друзі.
Журбу твій стан викриває,
Душу крає.
Боротьба твоя за весну щира,
жінколюбива та відверта.
Відчувається свободолюбива
жадоба до життя знову,
у шепоті твого листя, як намиста.
Щира ти і прекрасна,
поринаєш з тобою ніби у казку.
Люба мені твоя мольба
до синього неба, червоного сонечка,
веселки у кожному віконечку.
Вербонько - любонько нелюба прожени,
прожени, а коханого для моєї судьбоньки
наздожени, наздожени.
