Так зачекалась рідного тепла,
Криниці мої, де черпАла воду,
Здається ніби вчора там була,
Де цілувалась з ягодами глоду.
Коса в траві стогнала: - "Жмик та жмик",
І на городі мама виправляла
Рівненьку грядку- тикала часник,
Щось миле, так тихесенько співала.
Цибуля очі п'ялила від сліз,
Під стріхою сміялась кукурудза
І батько закладав на плечі міх,
Із струками фасолі...
Сон- приблуда.
Там панував, і спокій, і любов,
І ніби вчора лік віджитих років,
Лиш спогадами лину знов і знов,
Де постарів, і час, і відлік кроків.
В нім вітер звиє збурену печаль,
Її, невдаху, кине коло брами,
Мої думки, а в них болюча даль,
Де, коло хати, вічний образ мами.
Та де то все? Запитую в життя,
Вернути б час, прихилю в ньому неба,
Ті, батьківські слова та почуття-
Я більшого не хочу, і не треба.