Не раз тепер сиджу один у хаті
І згадую прожите все життя.
Пройшло воно у праці, а не в златі,
Та ним я задоволений сповна.
Найперше вдячний матері і тату
За їх любов і дорогі слова:
Щоб не забув ані сім"ю, ні хату,
Яка би ранга в мене не була.
Вони мене навчили і молитись
І жити в згоді й в дружбі із людьми.
А перед недругом ніколи не хилитись,
Бо з ним наберешся хіба біди.
Я вдячний їм за всю щиру науку,
Котру проніс через своє життя,
Бо я ще й нині повторяю внуку
Ті, наймудріші, прадіда слова.
Їх світлий образ не згаса у мені.
Він вічно буде у моїй душі.
Бо так Господь вселив любов людині,
Щоб в мирі й в праці жити на землі.
А я пройшовсь ще раз літами тими,
Котрі прожив свідомо на землі.
І я відчув, що не були пустими,
Бо й результат видно тепер й мені.
Але про це не буду вже писати,
Щоб не подумали, що я хвалюсь
Про це, шановні, критик мав сказати,
Хоч я, повірте, й того не боюсь.
