Зранку небо випускало мжичку.
Цілувала мжичка сад Аннички,
Хату, лаву, двір і травку в лузі,
Шерсть кози Зорі й собаки Кузі.
Вбрала шапку, курточку Анничка,
Взулася у сині черевички,
Лист капусти винесла з комірки,
Подалась у луг до кізки Зірки.
Та уже на дівчинку чекала.
Вгледіла – метнулась, застрибала.
Дала лист пахучий їй Анничка.
Мекнула коза малій до личка.
Кузя – пес, хвостом почав виляти,
В очі господиньці заглядати:
- А мені щось принесла смачненьке?
- Так. Для тебе в мене є печенько.
Витягла з кишені – засміявся.
Кинула – похрумав, облизався.
Усміхнулась й дівчинка Анничка.
Пес їй руку вилизав і мжичка.
Як настроєво! 
Здавалося б, сіра дощова днина, а як мило і позитивно! 
Так гарненько! Миленько і цікавенько!
