Цивілізація тендітною рукою
В перстнях і брязкальцях
Дісталася в цей тихий рай.
Тут слався степ
В цнотливому спокої
І в сонячній безмежності дрімав.
Куріпка-мати з зграйкою пташат
Немов амброзію, спивала
Полуничні роси.
Стелилась ожина, мов покоси,
Дбайливо прикривала нірки мишенят.
Ген іван-чай розрісся морем,
Буяв рожево – бджіл ззивав.
Духмяніли суниці – червоніло поле,
Немовби килим хтось в траві послав.
Блукала я безцільно і жила душею.
Заповнена ущерть солодкістю життя.
Спивала, мов бджола
Солодкий трунок степу.
І рвалися у світ найкращі почуття.
Кущі люпину вабили різноколірʼям
Схилялась я побожно у суничну благодать,
Де теплі ягоди, згоряючи з любові,
До рук тулилися, щоб сердечка свої віддать.
Все пахло густо-паморочливо, червнево
І терпко – зелено.
Кудлатий звіробій пишався,
Наче лисеня грайливе,
Жовтавим цвітом з вітром гомонів.
За полудень пішло і степ дрімає
Хмелію від духмяних чар землі.
Хіба суттєвіше щось є для щастя?
Ні, немає!
Лише любов нехай навік
Лишається в мені!
… Отямилася. Мов наразі там була.
Ще відчуваю смак ягід суничних…
І гірко стало, бо з минулого прийшла
На місці раю нудяться поля пшеничні.
А ще – капуста, помідори, бур’яни…
Біліють добрива розсипані хімічні.
Всезнаюча, брудна цивілізація прийшла
Із гуркотом машин,
Що шкіру із землі здирають.
Жила куріпок зграйка там
І де вона?
Де та стежинка,
Що вела мене до раю?
Зажерлива цивілізація –
Під нігтями – земля.
Фосфати через шкіру проступають,
Мов проказа.
І сохнуть скривджені, згвалтовані поля,
Натомість, бур’яни плодяться , мов зараза.
Одне лиш тішить,
Що не вся порізана земля.
Ще можна вгледіти і зайця, і лелеку.
І тут збирається з думками суть моя,
А вічний дух паломника
Зове у цю священну Мекку.
Я аркою веселки перейшла
У цей безгрішний світ.
Боюся озирнутися. Не зупиняйте!
Колись це станеться: впаду
З трави на лід.
Та не кажіть про це тепер!
Не поспішайте.
Червень 2017