А пам’ятаєш, в дитинстві
грунтові дороги?
В пилюці весело купались горобці.
Не було ні турбот, ні тривоги
За безпечні всі роки оці.
Але зараз чомусь тільки серце щимить,
І подих виривається глибокий,
Мені найдорожчою здається та мить,
Коли на цім світі не був одинокий.
Та років тих не дано повернути,
Тільки спомини й залишаються ті,
Щоб долю свою перевернути,
І залишити свій слід у житті.
Що було, те давно вже пройшло,
І не треба про все шкодувати,
Життя на цім світі, відомо давно,
Не для всіх як рідна мати,
Та, що з великої букви треба писати,
І оспівувати на всі часи та віки.
Не тих, що нелюддю треба називати,
Бо дітей викидають на смітники.
