Ірина Вовк. Слідами Стрілецької пісні "ГЕЙ ТАМ У ВІЛЬХІВЦІ" (нарис-дослідження)
В дитинстві я часто чула мамин дзвінкоголосий спів - мама знала багато пісень і народних, і солоспівів знаменитих світових опер та оперет. Отож, при гарному настрої - співала. Серед цього музичного моря був ще й репертуар особливих трагічних пісень - Стрілецьких. Мені ще тоді мало розказували - хто вони були, за що воювали - то був Час Великого Мовчання, проте пісні говорили самі за себе... Це вже в підлітковому віці я дізналася про родинні стежки-дороги: бабцин рідний брат Михайло Стасів (кінець 1890-их - 1918, з селища Велика Горожанка, що на Львівщині) загинув безвісти у Січових Стрільцях у 1918 році.
В нашій сім'ї особливо співана була пісня "Гей там у Вільхівці...". Намагаюся зараз дослідити її історичну легенду і ось що виходить...
Авторами пісні зазначають імена двох відомих людей - Романа Купчинського та Левка Лепкого, а музика їх побратима - Антіна Баландюка написана під гітарне виконання.
Історія пісні нам окреслює образ хорунжого Федора Черника (1894-1918), який у свої 24 роки встиг зробити багато для Української Справи.
Отож, спочатку текст пісні, а потім уже історичні джерела."ГЕЙ ТАМ У ВІЛЬХІВЦІ"
Автори слів: Роман Купчинський, Левко Лепкий.
Автор музики: Антін Баландюк.
Гей там у Вільхівці дівчинонька жиє,
Від неї, мов від сонця, проміння ясне б’є.
Сміються карі очі, як зорі серед ночі,
Від неї, мов від сонця, проміння ясне б’є.
До тої дівчиноньки хорунжий заходив
І в карих оченятах він біль душі втопив.
Чи в хаті, чи на полі він кляв нещасні долі
І в злості дві ворожих дивізії розбив.
Аж раз у темну нічку, як світ безжурно спав,
Таємними стежками неждано ворог напав.
Як лев хорунжий бився, та й він вкінці зморився
І разом з товариством в неволеньку попав.
Тепер він машерує в далекую Сибір
І очі все здіймає до ясних, ясних зір.
А скільки разів гляне, то Вільховець спом’яне
І дивиться так сумно в синіючий простір.
(Пісня написана приблизно у серпень-жовтень 1916 р., у с. Потутори, тепер Бережанський р-н Тернопільської обл.). Текст подано за публікацією у пісеннику "Сурма", 1922, с. 96-101.
Тепер питання перше - хто такий хорунжий Федір Черник, про якого йдеться у пісні.
ФЕДІР ЧЕРНИК (1894-1918) - Федір Черник народився в 1894р. у с. Якимчиці Рудківського повіту, на Галичині. Член Пласту – вихованець гуртка у Перемишлі, а згодом гуртка Івана Чмоли. Закінчив Перемиську гімназію у 1913 році, студент права Львівського університету. Як і більшість пластунів, став учасником парамілітарної організації «Сокільські стрільці».
З 1914 року в лавах Українських Січових Стрільців. У 1915 році у селі Свистільники в рамках австрійського вишколу для новобранців організував українські курси для кулеметників УСС, якими й керував. З червня 1916 року командир сотні скорострілів Легіону УСС, хорунжий. Учасник багатьох боїв Першої світової війни. Відзначився у боях на горі Лисоні. Влітку 1916 року нагороджений Австро-Угорською Срібною медаллю "За хоробрість" (нім. Tapferkeitsmedaille). Потрапив у російський полон під час битви під Потуторами у серпні 1916 року. Як полонений переправлений у концентраційний табір до міста Симбірськ, за іншими данними утимувався у концентраційному таборі біля міста Дубівка неподалік Царицина. Після втечі з полону прибув до Києва.
У листопаді 1917 року став одним з організаторів Галицько-Буковинського куреня Українських січових стрільців, що згодом став «Київським» корпусом Січових стрільців. Федір Черник став чільним ідеологом стрілецької соборницької ідеї. Командир Першої сотні Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців, згодом кулеметної сотні Першого куреня Січових Стрільців, пізніше кулеметного відділу Першого полку Січових Стрільців, кулеметної сотні Окремого загону Січових Стрільців. У армії УНР отримав звання сотника. Член і секретар Стрілецької Ради у Києві. Активний учасник придушення більшовицького заколоту у січні 1918 року у Києві.
Загинув у протигетьманському повстанні Директорії у відомому бою під Мотовилівкою. Сотник Федір Черник, сотник Микола Загаєвич та ще 17 загиблих січових стрільців були поховані 19 січня 1919 року, на свято Хрещення Господнього на цвинтарі на Аскольдовій могилі у Києві. Його іменем був названий бойовий панцерник УСС.
Епізод бою під Мотовилівокою, а також геройську смерть сотника Федора Черника описано в оповіданні пластуна і підпільника Зиновія Тершаковця. Оповідання вперше опубліковано в 1946 році у підпільному журналі для молоді "На чатах", що відразу став бестселером для галицької молоді.
Йому належить вислів «Шлях на Львів лежить через Київ», який згодом приписали Євгену Коновальцеві. Ці слова він проголосив перед січовими стрільцями на підступах до Києва напередодні бою під Мотовилівкою.
Тепер про село Вільховець (Вільхівку) - з нею є трохи мороки, бо таких сіл по Україні є кілька у Львівській та Івано-Франківській області.
Пропоную два найбільш імовірних:
1. Вільхі́вці — село Городенківського району Івано-Франківської області.
Село Вільхівці (давня назва Вільховець) розташоване на берегах правої притоки Дністра — річки Потоку. Населення Вільховця - 628 мешканців, проте ще на початку 80-х ця цифра сягала 1000. З 245 дворів — 32 стали порожніми. Історію села досліджував уродженець Вільхівців, нині доцент кафедри фольклористики Львівського національного університету ім. Івана Франка Михайло Чорнопиский.
Перша письмова згадка про Вільхівці належить до 1447 року, у так званих «гродських актах», зараз акти зберігаються у Львівському державному архіві.
У селі є Церква святого Микити (кам'яна), споруджена в 1887 р. Належить до УПЦ КП. Настоятель протоієрей Іван Бурак.
2.Вільхі́вці — село в Україні, в Жидачівському районі Львівської області. Населення становить 442 осіб. Стара польська назва села — Cucułowce.
Дідич села Юрій-Станіслав Дідушицький, "конюший великий коронний", який вподобав собі село більше, ніж маєтки Косів та Соколів, мав намір збудувати тут містечко-«цяцьку». Зокрема, збудували палац, офіцини, тераси, парк, ермітаж, водоспади та інші «дива». Міщанам він надавав різні «свободи», а селян не вважав за людей.Маріанна Тереза із Замойських — дружина Юрія-Станіслава Дідушинського, померла і похована в селі.
Серед історичних пам'яток села є: дерев'яна церква Благовіщення Пресвятої Богородиці, збудована у 1861 (1854?) році, а також Пам’ятний хрест на честь скасування панщини.
...І третє питання, щодо створення пісні - хто була кохана хорунжого Федора Черника?.. Історична пам'ять не зберегла ні імені, ні прізвища дівчини, тільки її карі оченята до світлого образу любої серцю хорунжого. Та і того достатньо, щоб знати, що така дівчина БУЛА...
Ліричну фабулу тексту Роман Купчинський побудував на певних життєвих обставинах славного стрільця. Як згадував автор тексту, за художньою хронологією й послідовністю останній куплет про російський полон – "етап на Сибір", склав про свого товариша Левко Лепкий вже після битви на горі Лисоня 2-4 вересня 1916 року (Купчинський Р. Стрілецька пісня // Кал.-альманах ЧК, 1933, с. 13). З допомогою січового стрільця, композитора-аматора Антіна Баландюка, пісню остаточно оформили для співу під гітару.
На жаль, звучання пісні в інтернет-ресурсах знайти не змогла. А може колись згодом десь вирине!!!
Нехай ця пісня буде Світлою Пам'яттю відважним нашим попередникам, які несли у серці разом із ніжною любов'ю до своїх коханих, самозречену полум'яну любов до України.
))) Цю пісню мама почула з уст хворого на відкриту форму туберкульозу вродливого юнака Омеляна Яворського, який був разом з мамою на лікуванні в Ялті і співав цю пісню під гітару під лікарняними вікнами подрузі мами - пані Олі. Вони згодом одружилися, в них народилися двоє дітей, але він до 5 років помер. Пані Оля пережила його надовго - виховала дітей, і дочекалася онуків. Гітара Омеляна перейшла до нас, бо мама замолоду вчилася на ній грати.
