Варто народитися,
щоб Планету обійняти.
Все, що було в думках,
але не сказано,
чи буде озвучено
Життям безкарно.
Наші по-життю сліди тануть,
як міражі у тиші.
Дивлюся у блакить Небесну
з великою надією.
Я - маленький кущик,
чи велике дерево,
не має для Світу
великого значення.
Раз я прийшла, то мабуть потрібна Богові,
як травичка, росинка, тумана-невидимка.
Птах співає, його пісня теж потрібна Світу,
наскільки невелика його сила.
Бог нікого не прославив
і не принизив, це уміємо
тільки ми - люди.
Розквітнув абрикос,
листя ще не розпустивши,
дарує Світу своє перше весняне посилання.
Птахи, звіри, манією величності
не страждають і неврозом схоже.
Я пройшла точку повернення
до ілюзій також.
Вы можете прослушать данное произведение на канале автора: https://youtu.be/l_YVlOZdTvg
гарно написано 
