КАЛИНА
Любив козак дівчиноньку —
Вже мали побратись,
та пішов він на війноньку
за волю змагатись.
Налетіла чорна хмара
Із кримського півдня,
коли козак із послами
доходив до Відня.
Та й забрали дівчиноньку
у полон татари.
Вернувсь козак додомоньку
застав божі кари.
Залишився соколиком,
довго мавши тужбу,
та й пішов із полковником
на козацьку службу.
ІІри посольствах прислужився
аж чотири роки.
Шукав її й дивився
по усій Європі.
У Стамбулі в день священний,
у неділю рано,
зустрів свою наречену
по-турецьки вбрану.
Кинувсь її обіймати,
а та зупинила:
"Не твоя я, пане-брате,
не твоя я мила.
Я уже не християнка,
я дружина бая,
вже три роки мусульманка
і залишусь нею.
Коли будеш у нас дома,
поклонися батьку –
Хай молиться завше Богу
За свое дитятко."
Засвітила сталь даманська
у руках козацьких,
пролилися крові каплі
на тюрбан ногайський.
Постріл в скроню із мушкета
наповал самого,
І збігала кров з кашкета
кольору одного.
Посадили в головах
їх червону калину,
в ногах—терен, а боками –
колючу шипшину.
Та кажіть вже щось одне... А то вчора -" бачу, що амбіцій у Вас більше, ніж вміння", а сьогодні вже я став гідним й плідним. Та все ж - я щиро вдячний Вам за підтримку й прошу вибачити за вчорашнє.
Я ніц не змінив свою думку щодо вашого вірша на ФБ, пане Цимбалюк... Його треба відредагувати, як мною Вам завважено. Та Ви полізли в пузир... То Ваша справа, пане професоре психології... Дискусія - річ невблаганна... Особливо, коли факти є тому цілком міцною аргументацією! Я багатьом колегам своїм робив свої зауваження, але все спрималось належним способом! Творіть, колего!
А знаєте пане Удайко, я тепер черговий раз Вами щиро здивований. Чи то Вас рідна мама так навчила спілкуватися з людбми, чи може якійсь злії люди наврочили щоб писати так психологічно тонко у своїх віршах і так грубо у коментарях стосовно саме того мого вірша, що Вам власне - що дивує, як я зрозумів з коментаря сподобався - саме так Ви його схвально оцінили. А тепер знову оці грубості на моїх сторінках. Чи може Ви не вважаєте що там у ФБ і тут на моїй сторінці Ви у мене в гостях і як мій гість знову пишете тут хамовито " Ви полізли в пузир... " Ну навіщо ж так хамити? Вам це не личить. Певно, так я міркую як науковець, що Ви з того маєте якесь задоволення, коли тим принижуєте мене, причому шукаючи спосіб ковернути якнайглише...(типу: пане професоре психології полізли в пузир).Та пишіть звичайно як хочете я й не таких бачив на своєму професійному шляху. І ще одне - я для Вас зовсім не колега й не козак... чи ще там хто. Ми з Вами не те що гусей разом не пасли, а й зовсім не зналися до позавчора. допоки Ви із своєю, як кажете міцною аргументацією (всього у чотирьох словах) почали мені вказувати так як вам захотілося. Я звичайно б зрозумів як би то було щире бажання допомогти а не спосіб самоствердження, й був би вдячний за допомогу, та не в цьому разі й не у такій формі...Звичайно що то моя справа - дискутувати з вами чи просто написати як тоді із яких причин не хочу виправляти вірш за вашими порадами. Ражду Вам писати своє і не заходити до мене на сторінки й не читати, якщо воно таке для вас несприйнятне.А то якийсь щоденний, багатосерійний бойовик тут затіваєте - то хвалите а то хамите.
Гідно та плідно! Думська манера вірша добре лягає на ноти... Успіхів, козаче! 
а може й правдива... 
