У мене онучка — дівчинка Полінка.
В неї карі оченята, волосся грайливе,
рівнесенькі ніжки, дуже гарне личко,
голосочок, як дзвіночок, дитя моє миле!
Дитя моє рідне — ти моя кровинка,
до серця навіки рівненька стежинка.
Душа вся радіє, пісеньки співає,
відшукує слова слушні, в рядочки складає.
І хвилююся за неї, і молюся Богу,
щоб янголи не лишали її без підмоги.
Щоб ніякі злії сили не знали дороги
до вдячного серця і доброї долі.
Хай росте маленька гарною такою,
має вірних друзів, має добрих подруг.
Набирає сили, набуває досвід,
щоб змогла дорогу свою розпізнати,
а поряд був батько і рідненька мати.
Роди́ твої сильні, роди́ твої мудрі
за плечима стануть, на руки піднімуть:
— Ось, дивись, дитинко — то твій рідний край,
Скільки б не шукала, кращого немає!
Нема в світі білому нічого такого —
милішого, гарнішого, ніж сонце на сході,
ніж трави ковильні, степи сиві, вільні...
Тут прадід на конях скакав у дитинстві,
до річки напитись їх вів по стежинці.
Лунали пісні вище гір, вище неба
про вірність кохання і цінності серця,
Червону калину, вродливу дівчину,
про зіроньки, місяць, про човник і рай.
Дідусь їх для тебе співав, пам’ятай.
Пам’ятай, рідненька, в тебе така сила!
З сонячних промінчиків утворились крила.
Лети, моя мила, зростай, моя люба,
будемо радіти, яка ти щаслива.
2016 р.
ID:
754670
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 10.10.2017 14:19:18
© дата внесення змiн: 14.04.2018 09:46:10
автор: Таня Світла
Вкажіть причину вашої скарги
|